12:43 Сценарії весілля 2014 | |
|
Український вишитий рушник, оспіваний і возвеличений у піснях, споконвіку був окрасою храмів та помешкань. Але виконував він не лише декоративну функцію. Слугував ще й оберегом та важливим атрибутом різних обрядів. Особливо це стосувалося весільних рушників, від яких залежали щастя та добробут молодого подружжя, їхня доля.
У давнину кожна українська дівчина вміла вишивати. Цьому навчали матері своїх доньок ще змалку. Весільні рушники готувалися дівчатами задовго до весілля. Рушників мало бути декілька: щоб старостів перев'язати, щоб коровай пошанувати, ікону прикрасити, у церкві до шлюбу стати, для батьківського благословення (ним батьки молодим руки пов'язували), голову покрити (зараз роль цього рушника виконує хустка). Усі рушники мали бути різні, бо призначення їх на весільному дійстві не однакове. Узори мала придумати сама вишивальниця. Якщо переймеш чужі візерунки, то будуть тобі шкодити завидніочі. Полотно на рушник теж самостійно слід було виткати або купити, але в жодному разі не зичити. Дуже важливим було те, коли розпочати вишивання, на якому полотні та якими нитками. Вважалося, що весільні рушники найкраще розпочати вишивати у четвер, бо це особливий день - «вершечок» тижня. Дівчина зранку молилася, змивала з себе всяке зло та лихо (особливо старанно мила руки) і бралася до роботи. Під час вишивання не можна було лихословити, сперечатися, сваритися, про лихе думати, бо таким сімейне життя буде. Найпозитивнішим заняттям під час вишивання завжди було виконання ліричних пісень про щасливе кохання. Полотно для рушників брали домоткане, у Великий піст при повному місяці виткане. Вишитий на такому полотні рушник мав силу оберега. Вишивати найкраще вовняними та шовковими нитками, які вважаються найенергетичнішими. Весільні рушники не можна зшивати з двох чи більше частин. Полотно має бути рівним, без вузликів, без будь-яких дефектів. Адже весільний рушник символізує сімейне життя молодої пари, їхню життєву дорогу, яку не можна перерізати; вона повинна бути рівною, без перешкод. Вишивати все, що заманеться, не можна. Весільні рушники - це символ злагоди, подружньої вірності, надії та сподівання на щасливе подружнє життя. Саме про це повинно „говорити" вишиття. Узор на рушниках має бути двобічним. Вишивальниці на зворотньому боці ніколи не залишали ні вузликів, ні перетяжок, аби життя в молодих було гарним і щасливим як у свята (символізував лицьовий бік вишиття), так і в будень (зворотний бік рушника). Якщо й траплялися якісь помилки, то їх не виправляли, бо ж у житті всяке трапляється. Рушник можна новий вишити, а життя вдруге не проживеш. Серед усіх весільних рушників найголовнішим був той, яким батьки молодих благословляли. Цей обрядовий рушник особливо цінували та оберігали, бо на ньому було вишите Дерево Роду. Його не слід було показувати стороннім. Передавався він з покоління в покоління і використовувався лише під час весільного обряду благословення. Рушник цей мав бути кратним зростові людини, для якої вишивався. Дівчина, яка починала вишивати цей рушник собі ( або мати синові), зобов'язана була знати свій родовід до сьомого коліна. Перше коліно - вишивальниця, друге - батько й мати, третє -два діди та дві бабусі і так далі. Істинне Дерево Роду розгалужується на 32 батьківські та 32 материнські гілки. Якщо рушник для вінчання у церкві могли бачити всі присутні, то рушник із Деревом Роду був священний, заповітний. Його не можна було нікому показувати, бо це енергетичний код роду, а лихе око може зурочити. На цьому сакральному рушникові наші предки через візерунки передавали своїм нащадкам всю інформацію, яку треба було залишити після себе. Тому кожна рисочка, крапочка, гілка, пташка щось означали. „Виростало" на рушнику Дерево Роду із горщика (символ Землі), який був наповнений різними благами. Горщик мав бути стійким, із широким дном, щоб родина ні перед чим не схилялася, міцною та стійкою була. На горщику вишивали різні символи. Саме Дерево символізувало родину (не менше 5-ти поколінь). Кожна квітка символізувала членів родини: схилені донизу - діди, вище - батьки та їхні діти. Дерево (вертикаль) символізувало міць, силу - це було чоловіче начало. А вода і земля (горизонталь), на якій стоїть Дерево, - це жіноче начало. Увінчувалося Дерево Роду трилисником - символом майбутнього покоління. На вершині Дерева - два голуби, які у дзьобах тримають весільні барвінкові віночки. Голуб віддавна вважався Божою птицею, символом чистоти, шлюбу, посередником між Богом і людьми. Два голуби - це дві статі, що покохали одне одного і поєднують весільними віночками назавжди дві долі. Обабіч Дерева вишивали дрібні квіти й метелики, що символізували душі померлих родичів. А над Деревом частину полотна залишали білою. Це символізувало Боже благословення, світле майбуття наступних поколінь. Обрамляли такий рушник або хвилястими лініями (символ води), або барвінковими гілками (символ кохання і подружнього життя), або виноградними гронами (символ добробуту), або хмелем (символ життєдайності, закоханості). Рушник, який брали до церкви, прикрашали квітами -символами кохання, а також парою голубів по краях, які дивилися один на одного, тримаючи в дзьобиках по барвінковій галузці. На рушнику для весільних калачів вишивали маки та ружі. Білим був вишитий рушник, яким покривали молоду в церкві. Біле вишиття, до речі, теж має глибоку символіку. Під кінець весілля, коли знімали вінок , волосся збирали у пучок (на мудрість), під який запихали грудку цукру (щоб життя сімейне солодким було) і крихту хліба (на великі статки), а зверху накривали голову вишитим рушником. Кожен рушник має два кінці: один - чоловічий (з нього починають вишивати), а другий - жіночий. Коли молоді у церкві на рушник ставали, то уважно придивлялися, аби не переплутати, щоб у сімейному житті ролями не помінятися. Тому вишивальниця на правому «чоловічому» кінці рушника робила мітки. Символи рослин і тварин - це основа рушників. Що ж зазвичай вишивали українські дівчата? Звичайно, калину - символ невмирущості роду; цвіт яблуні -материнської любові; любисток - відданості; ромашку -доброти; житні колоски - плодючості; листя дуба - енергії та мужності чоловіків; мак - чарівної сили; вишню - передвісника долі; лілію - дівочих чарів; троянду (ружу) - любові та мудрості; шипшину - молодості та ласки; конвалію - чистоти кохання; волошку - взаємної любові та мрії про щастя; сонях -осяйності та життєствердження; льон - символ дівочої витонченості і чистоти; мірту - вінчальну рослину; горобину - оберіг від захворювань. Братки, до речі, - символ смерті, тому цю квітку не брали у букет, не вплітали у вінок і не вишивали на весільних рушниках. Щодо тварин та птахів, то, крім голубів, вишивали півня -оберіг від нечистої сили; лелеку - символ рідної домівки; соловейка та райських птахів - символи любові та достатку; орла - символ сміливості та рішучості; лебедя - символ вірності та ніжності. У рушникових вишивках відтворювали образ бджоли - символ працьовитості; метеликів - душі померлих родичів; сонечка (божої корівки, бедрика) - символ думки про необхідність віри в силу слова; павука - символ спокою і затишку в рідній оселі. Вишиті весільні рушники зберігала дівчина у скрині. А перед весіллям відбувалися „торочини" - обряд, присвячений підготовці весільних рушників до весільних обрядів. Молодий та молода збирали дружбів і дружок за кілька днів до весілля у домі молодої. Наречена саджала дружок за стіл, давала їм голки, нитки, рушники та тороки (це кінці полотна, залишені під час ткання, з довгими висячими нитками основи). Дружба благословляв тричі усіх, тоді дівчата бралися до роботи. Пришиті тороки робили рушники довершенішими і гарнішими. „Торочили" усі рушники, крім рушника з Деревом Роду, який мав бути зверху невивершеним, аби рід продовжувався безконечно. Весільний рушник - це перша сходинка до подружнього життя. Вишивали його споконвіку на щастя, на долю. Вишивання благотворно впливало на характер вишивальниці, виховуючи терпіння, вправність, любов до роботи, естетичний смак. Кожен рушник - це характер і душа вишивальниці. У роботу вона вкладала свої почуття, сподівання та мрії, бажання принести радість. Перш ніж братися до вишивання, вишивальниці продумували не лише зміст рушника, а й добирали кольори ниток, бо правильне поєднання кольорів мало неабияке значення для розуміння вишитого. Віддавна жовтий колір символізував вічний вогонь, золото, Сонце; зелений - весну, рослинний світ, надії на процвітання та добробут; синій - воду, небеса, загадку пізнання світу, вірність і чесність; червоний - красу, любов, жар, пристрасть, протидію злим чарам, оберіг від зла та зурочень; чорний - тугу, печаль, ніч, тьму, чаклунство. Поєднання червоного та синього кольорів символізувало вірність та кохання; жовтого із червоним -недовіру; білого з червоним - нагороду і повагу. Переважала на весільних рушниках червона барва - символ кохання. У деяких регіонах переважали „золоті" рушники, які вишивалися кольорами сонця: жовтими, жовтогарячими, коричневими, багряними. На таких рушниках вишивалися солярні знаки. Глибоко символічним було і біле вишивання. Цей філософський колір панував на рушнику, яким покривали молоду. Віддавна білий вважався кольором чистоти, невинності,дня. Цей життєстверджуючий колір протилежний чорному, а тому, осяяний небесними світилами, символізує все видиме. Наші пращури вірили у чарівну силу рушника, у магію вишитого на ньому, тому берегли рушники як зіницю ока. Адже рушники супроводжували людину упродовж усього життя: від народження і аж до смерті, впевнено ведучи по життєвих дорогах, напророчених у вишивці. | |
|
| |
Копирование материалов только при условии размещения активной ссылки.